щось звідкись

16/03/2024

персонажі:

- гість

- житель 1, відділ зв'язку та організації (не багато слоїв одягу)

- житель 2, департамент вигадувань

- житель 3, департамент вигадувань (багато слоїв одягу)

- житель 4, відділ втілення ідей (багато слоїв одягу)

- житель 5/гість, що прибув давно, відділ зв'язку та організації

локації:

- відділ зв'язку та організації: великі дошки із графіками, два столи – стіл жителя 1 високий та заповнений різними телефонами, факсами та компʼютерами, стіл жителя 5 нижчий, має папки із документами

- департамент вигадувань: міні-сцена, музичні інструменти, мольберт, друкарська машинка, диктофон

- відділ втілення ідей: ізольований стіл із накриттям, організований хаос із винаходів, дротів, різних матеріалів

- спільна зона: шафи для зберігання батончиків і печива, холодильники для пудингу, консоль для відеоігор з навушниками, два столика для їжі

розклад дня:

14.25 – обід (житель 4)

14.30 – обід (житель 3)

14.45 – обід (жителі 1, 2 та 5)

19.00 – вечеря (житель 3)

19.15 – вечеря (жителі 1, 2 та 5)

20.00 – вечеря (житель 4)

сцена 1

(може бути промовлено голосом ззовні або не промовлено взагалі. у випадку промови інтонації мають іноді виказувати іронію.)

глибока ніч або назрівання ранку. усі можливі джерела світла знеструмлені, панує майже абсолютна темрява із натяком на один-два слабких промені, що працюють на всяк випадок.

з'являється гість, розгублені і трохи налякані, – очевидно, вони не планували відвідувати центр постачання та втілення ідей. можна зауважити, що гість взагалі не знали, де вони і як опинилися у невідомій їм локації.

не дивлячись на високий рівень «незвичності» не лише у факті зміни розташування гостя, а й у вигляді речей навколо, не виникало відчуття, що це частина, продовження сну. пальців було десять, по п'ять на кожній з рук, і ще десять – по п'ять на кожній нозі. і була можливість кричати, а не просто відкривати рота і чекати, поки у легенях закінчиться повітря перед тим, як спобувати знову. молекули ніг гостя не з'єдналися із молекулами підлоги під ними і з легкістю подорожували простором.

але відчуття було дивним, чужим, навіть неприродним. напевно, ніхто на світі не мав такого відчуття, ніхто не міг навіть уявити щось схоже на це відчуття, якщо його добре описати. на відміну від випадку із вивченням терміну «дежавю» і статистикою розповсюджуваностіцього явища, зараз досвід гостя мав бути справді ексклюзивним.

дивним було і саме слово гість: воно було першим, що спало на думку у мить, коли міркування про називання себе чимось окрім власного імені не мало сенсу. так трапляється – слово, ніби елемент якогось конструктора, знайшло місце, заради якого було створеним, несвідомо стаючи правильним доповненням реальності.

напевно, людину, що без власного бажання перенеслася у інший вимір, дійсно треба називати гостем, бо альтернативою міг би бути лише вираз «нещасна душа, відлуння співу якої не відзеркалюється у чужому світі». хоча гостюдумати про це було ще зарано, адже про існування інших вимірів майже гарантовано не було відомо жодній живій душі.

(світло починає розростатися)

але гостю вже час шукати підказки щодо їхнього розташування.

(гість йде)

чим можна відрізнити чужий вимір, якщо структура повітря чи насиченість кольорів нічим не відрізняються від рідного? як зрозуміти, що ніщо навколо не відгукується знайомими звуковими частотами?

лише за допомогою людей.

сцена 2

(може бути промовлено голосом ззовні або не промовлено взагалі)

локація – департамент вигадувань. жителі 2 та 3на своїх робочих місцях, їхня робота систематизована, але не математично прорахована – для креативного процесу надлишок раціональності шкідливий, а відсутність її забирає продуктивність. тому департамент вигадувань був найбільш збалансованим з усіх департаментів центру постачання та втілення ідей.

(жителі 2 та 3 грають на музичних інструментах, вигадують нові звуки із використанням предметів або власних голосів, забираються на міні-сцену й показують імпровізовані етюди. працюють і по черзі, і разом)

житель 2. as long as i exist

житель 3. поки я існую

житель 2. i will strive for perfection

житель 3. ні, краще... допоки триватиме моє існування...

житиме й жага до досягнення ідеалу

житель 2. my hands will be reaching forward in one single movement,

in unity,

carrying the electrified strings inside their smallest veins

житель 3. мої руки простягатимуться уперед одним спільним рухом,

водночас,

зберігаючи електризовані струни всередині найменших судин

житель 2. caring only about the desire, the need

to get close, not even to touch

the sphere of blinding light

that screams of achievement with its magical sparks

житель 3. піклуючись лише про бажання, про необхідність

наблизитися, навіть не торкнутися

сфери зі світла, що сліпить

і кричить про досягнення своїми чарівними спалахами

житель 2. perfection causes addiction

while not being possessed

but the longing hands will feel the cold heat of the sphere

and stop,

terrified of achievement

житель 3. ідеал викликає залежність,

не перебуваючи під контролем

але руки, що тягнуться, відчують холодний жар сфери

і зупиняться,

нажахані досягненням

житель 2. the paradox

two universes collide in a silent, quiet fight

with no blood but tension with a purpose to crush a mind

житель 3. парадокс

два всесвіти єднаються у мовчазній, тихій битві

без крові, але із тиском і метою розчавити свідомість

житель 2. where a compulsion to complete

meets a phobia of completion

житель 3. де компульсія завершення

зустрічає страх досконалості

житель 2. ну як?

житель 3. гм...

житель 2. як?

житель 3. гм-м...

житель 2. ну?

житель 3. «фобія» у перекладі має інше забарвлення, а «страх» звучить нудно.

житель 2. тоді алергія. алегрія. алергія на досконалість.

житель 3. для проєкту «збірка» підійде. хоча ні... ні, щось не клацає. не те слово. може... як щодо моторошності? «зустрічає моторошність досконалості».

житель 2. (без невдоволення чи агресії) мені все одно.

житель 3. а заспівай.

(процес створення продовжується)

сцена 3

(може бути промовлено голосом ззовні або не промовлено взагалі)

відділ зв'язку та організації має відповідальність за комунікацію між іншими відділами та департаментами і маніпулює й контролює процеси опрацювання проєктів за критеріями сумісності комфорту і продуктивності з урахуванням особистих уподобань кожного з креативних, прорахованих та креативно-прорахованих працівників.

процес створення й структуризації розкладів та сортування списків залежить від жителя 5. на чорно-білі таблиці, що лишають стіл жителя 5, дивитися легко, але у деяких різнокольорових графіках можна помітити натяк на присутність негармонійного кольору через особливості зору працівника. але це трапляється лише у моменти, коли обличчя жителя 5 залишають особливі, майже чарівні окуляри.

(житель 1 або заходить, або відривається від своїх паперових справ)

житель 1. повідомлення про відсутність змін у розкладах надіслані, майже на усі отримана позитивна відповідь, не вистачає реакцій лише декількох працівників креативних відділів. гадаю, вони у процесі вигадування. оптимізацію графіку тимчасово можна оголосити успішною – чим менше змін, тим спокійніше. мене особисто зміни не турбують. точніше, час від часу відхилення від норми засмучує, але зазвичай мені навіть хочеться щось змінити. спробувати щось нове – наприклад, якусь невідому рибу. є така сонячна риба, що також називається місячною рибою. не розумію причину контрасту, бо мене не цікавлять такі подробиці. але у цієї риби терморегуляція схожа на терморегуляцію ссавців. чи впливає це на смак?

(може бути промовлено голосом ззовні або не промовлено взагалі)

на відміну від більшості працівників центру постачання та втілення ідей і взагалі жителів виміру, житель 1 і певна кількість інших жителів любили розмовляти на будь-які теми, звертаючи увагу на кожну деталь. саме тому виконування обов'язків комунікатора між департаментами та відділами не були видом покарання чи тортур.

житель 5. навряд чи? як терморегуляція може впливати на смак? навіть якщо, припустимо, кров була теплою, смак плоті, тобто м'яса, залежить від... а від чого він залежить? чим м'ясо ссавців відрізняється від риби? невже справа справді у терморегуляції?

(може бути промовлено голосом ззовні або не промовлено взагалі)

у жителя 5 була цікава властивість чи навіть здібність – вони могли розмовляти довго або не розмовляти взагалі. їхня природа змінювалася залежно від зовнішнього середовища. і в очі вони дивилися не задовго і не недостатньо.

(житель 1 бере будь-яке можливе джерело інформації)

житель 1. момент... (пауза, пошук, читання) за визначенням, м'ясом вважається плоть будь-якої теплокровної тварини: яловичина, свинина... так, із цим зрозуміло. риба не вважається м'ясом, бо має холодну кров. однак, інші називають м'ясом плоть будь-якої тварини, із урахуванням риб.

житель 5. але це не дає відповідь на запитання про смак!

житель 1. напевно, справа у морі. а ще є риба-місяць, вона не має нічого спільного з місячною рибою. вона така пласка, величезна, на вигляд ніби двовимірний, плаский малюнок. дуже кумедна. чомусь її мені не хотілося б спробувати. не знаю, наскільки це законно, та й вигляд не найапетитніший.

житель 5. хочу на таку подивитися. а покажи.

житель 1. ось.

житель 5. о... е-е... не показуй це іншим, воно зруйнує їхнє світосприйняття. хоча можу поставити будь-які гроші на те, що хтось із них знає про такі риби більше, ніж я можу уявити.

житель 1. навіщо ставити гроші?

житель 5. що?

житель 1. і на що ставити?

житель 5. ставити... як ставку...

житель 1. гаразд?.. (пауза) який статус ситуації з поставкою їжі? мене вже запитували.

житель 5. надійде остання партія пудингу. виробництво зупинили.

(може бути промовлено голосом ззовні або не промовлено взагалі)

сталося найстрашніше.

житель 5. і варто підготуватися до запитань про зміну температури у відділі перевірки винаходів – зламався термостат.

житель 1. про це вже знаю. але пудинг... трагедія. доведеться проводити дегустацію продуктів інших виробників.

житель 5. усе замовлено, треба лише підготувати тестування.

житель 1. найскладніше. навіть мені не хотілося б брати у цьому участь. я більше люблю печиво, і таке, хрумке і зовсім трохи м'яке всередині. дехто любить майже сире, і я можу це зрозуміти, але відчуття скоринки на зубах приносить стільки щастя...

сцена 4

(може бути промовлено голосом ззовні або не промовлено взагалі)

о чотирнадцятій двадцять п'ять спільну зонувідвідує житель 4. це все, що поки варто знати.

о чотирнадцятій тридцять порожню спільну зонувідвідує житель 3. і одразу повертається на своє робоче місце – там їжа смачніша.

о чотирнадцятій сорок п'ять починається офіційний обід жителів 1, 2 та 5. їжа для них є такою ж священною, але її смак покращується від присутності інших людей.

(житель 1 бере дві упаковки з печивом і сідає за столик до жителя 5. житель 2 сидить за іншим столиком, але поруч, і готується до споживання пудингу)

житель 2. у нас є новий матеріал.

житель 1. цікаво.

житель 5. який?

житель 2. вірші, пісні, дизайни.

житель 5. о...

житель 1. для проєкту «опера»?

житель 2. на нього треба налаштуватися. щойно з'явиться бажання, почнемо. це для проєкту«збірка».

житель 1. а, так-так-так...

(може бути промовлено голосом ззовні або не промовлено взагалі)

холодильник був багатий на пудинг не менш, аніж шафа поруч – шоколадними батончиками. на даний момент. треба запам'ятати його перед тим, як ідилія зруйнується зміною виробника. якою буде нова упаковка? наскільки новий пудинг буде солодким? чи матиме він пінку, з якою можна змішати половину десерту, а іншу залишити більш густою?

житель 5. як успіхи?

житель 2. вісім віршів за останні дві години. навіть півтори, якщо не враховувати незначні перерви. годину сорок п'ять... вісім. і сьогодні ж підготуємо решту.

житель 1. сьогодні треба буде полагодити термостат у відділі перевірки винаходів.

житель 5. після обіду.

житель 1. так, звичайно, я це й маю на увазі.

житель 5. мені здалося важливим уточнення. хоча я теж розумію, що малося на увазі.

житель 2. чудовий день для творіння. мізкисамостійно генерують ідеї. у якісь моменти навіть стає соромно – адже думки формулюються без моєї допомоги, тобто це не моє досягнення. а з іншого боку – вони все одно створюються у моїй голові, просто пасивно. і як тут знайти правду? кого хвалити? мене, мій мозок чи самі думки?

сцена 5

(може бути промовлено голосом ззовні або не промовлено взагалі)

чотирнадцята сорок один. локація – відділ втілення ідей.

світла не багато, але достатньо для того, щоб працювати над деталями винаходів без дискомфорту для очей. звуків ззовні за сприйняттями не існує, хоча фактично це не є правдою. проте всередині процесу втілення звуки є, механічні, прораховані, приємні. у них є щось живе, ніби мова, розмови дротів, що під час оживання перетворюються на капіляри математичного організму, життя якого підтримують течією струму.

голоси у відділі втілення ідей не звучать.

з їжею поспішати не можна, так зникає важливість, сакральність смаку і навіть силу його впливу на роботу мозку. якщо знесилити піднесене ставлення до регулярного процесу, можна випадково вкрасти кольори у всьому навколо. тому період з чотирнадцятої двадцять п'ять до тринадцятої чи тринадцятої десять особливими днями – недоторканий. безсумнівний.

житель 4 не любить хрускіт печива не лише через деяку огидність звуку, а й через біль у роті й шлунку від споживання запеченого тіста з гострою крихтою. як добре, що знайшовся виробник м'якого печива без скоринки у майже безшумній упаковці. і знайти його було зовсім не складно.

з бісквітно-кремовими тістечками теж не було складно: треба лише дістати одне, два чи три з холодильника о чотирнадцятій двадцять п'ять і з'їсти після насолоди печивом.

але запивати молоком не варто: по-перше, воно допомагає хрусткому печиву, на м'яке воно так не діє, по-друге – молоко це трохи огидно. навіть не трохи, якщо про нього подумати, але цього робити не варто. про деякі речі не можна думати задовго, бо тоді світ може раптом стати дуже темним і лячним, а тим звичайнісіньким речам доведеться покинути життя мислителя через гарантовані у майбутньому негативні спогади про ті темні думки. тому краще запивати і печиво, і бісквіти чимось взагалі не солодким і бажано гарячим. це і покращує терморегуляцію, і підтримує зручну структуру всесвіту.

від жителя 4 нечасто можна почути якийсь звук, лише у випадку абсолютної необережності у взаємодії з предметами на чужій території, де контролю над середовищем набагато менше. протягом перерви на обід механічно-варіативна течія акомпанементу праці зупинялася, але спокійно нагадувала про свою присутність концептом звички.

раптова поява гостя не просто стала джерелом нескінченних, непередбачуваних, неприємних звуків, а й порушила ідеальну систему прорахованого хаосу з інгредієнтів майбутніх винаходів.

(гість чіпляється ногами за дроти, зіштовхує документи etc.)

гість. якого... звідки це взялося? що це? за що?

сцена 6

житель 5. навіть не знаю, хто має це вирішувати – ти чи я.

житель 1. так я не проти взяти відповідальність, але... якось страшно.

гість. де я? хтось нарешті пояснить?

житель 1. щось тут не так. щось дивне.

житель 5. не можу зрозуміти.

гість. я вже дев'ять годин тут вештаюся! агов!

(до жителів 1 та 5 приєднуються жителі 2 та 3)

житель 2. такого ці стіни ще не бачили.

житель 1. не розумію.

житель 2. (до жителя 3) а ти розумієш?

житель 3. не розумію.

житель 5. вперше таке бачу. якось це неправильно.

житель 1. так. не природно.

гість. люди! нарешті, люди! допоможіть! не розумію, як мене сюди відправили чи викинули чи що взагалі сталося. хто-небудь знає, де ми? де я? сподіваюся, це не пекло? мені ще зарано. і що це за дивина? ніколи такого не бачив. що відбувається?

житель 1. на яке з запитань треба дати відповідь?

гість. що? на усі?..

житель 2. як дивно.

гість. гаразд... ви можете мені допомогти?

житель 1. чим?

гість. я не знаю, як опинилися тут.

житель 1. я теж не знаю, як ви опинилися тут. то чим допомогти?

гість. допомогти повернутися додому?..

житель 1. а де ваш дім?

гість. десь має бути. я же чітко кажу, що не знаю, де я! допоможіть!

житель 5. тобто ви просто тут з'явилися?

гість. так!

житель 5. як це трапилося?

гість. що? звідки мені знати?

житель 5. за відчуттями.

гість. швидко. непомітно. в один момент я сплю у своєму ліжку, в інший – навколо усе незнайоме, дивне й чуже... і темно, нікого немає... і чомусь таке моторошне відчуття – ніби щось тисне на ребра, але водночас є лише порожнеча...

житель 3. дев'ятнадцята десять.

гість. ви куди? агов! куди ви ідете? зачекайте! будь ласка, допоможіть! куди ви?

сцена 7

(може бути промовлено голосом ззовні або не промовлено взагалі)

о дев'ятнадцятій спільна зона центру постачання та втілення ідей зарезервована для жителя 3. десяти хвилин вистачає на те, щоб дістати шоколадні батончики з шафи, зробити гарячий напій, зібратися і залишити спільну зону, знаючи, що до офіційної вечері жителів 1, 2 та 5 о дев'ятнадцятій п'ятнадцять є ще п'ять хвилин.

будь-яке відхилення від розкладу псує щоденні налаштування і порушує комфорт.

житель 3. дев'ятнадцята десять... дев'ятнадцята одинадцять...

(житель 3 плутається і має розгублений вигляд, не знаючи, з чого почати)

житель 2. ми почекаємо ззовні, все гаразд.

жителі 1 та 5. так, так, виходимо.

гість. кинули... просто кинули, одних, незрозуміло де... от ви!

житель 2. туди зараз не можна.

гість. мені туди і не треба. скажіть, як мені повернутися додому!

житель 1. за дві хвилини починається вечеря, ми чекаємо.

гість. та що з вами? яке ще «чекаємо»? мені потрібна допомога, а ви чекаєте на вечерю? це експеримент такий? нонсенс!

(жителі 1, 2 та 5 здивовано спостерігають за тим, як гість швидко заходить до спільної зони, і невпевнено ідуть за гостем. житель 3 завмирає із солодощами в руках)

житель 1. ми казали, що сюди не можна.

гість. все, мене це не цікавить. ви мені допоможете, зараз. і тут!

житель 3. дев'ятнадцята п'ятнадцять...(намагається піти)

гість. зупиніться, усі! (пауза) я не знаю, як ця... цей... ця будівля побудувалася навколо мене чи як мене сюди притягнули, мені потрібно додому. і ви маєте знати хоч щось, бо ви тут не просто так. тож я чекаю на будь-яку інформацію. ну? де я?

житель 1. як працівник відділу зв'язку і відповідальні за комунікацію, можу повідомити, що ви у спільній зоні під час вечері, що вже має відбуватися.

гість. спільній зоні чого?

житель 1. мені не можна розповсюджувати інформацію про деталі роботи і розташування підприємства на випадок вторгнення шпигунів, що крадуть мистецтво.

гість. я не шпигун, я хочу піти звідси! гаразд, тоді просто скажіть, де тут вихід.

житель 5. може, ви з іншого всесвіту?

гість. що?

житель 5. паралельного. паралельного всесвіту. ви кажете, що раптом усе змінилося і стало чужим, і невідомо, де ваш дім.

гість. маячня... не може бути паралельного всесвіту, це лише теорія.

житель 5. мені колись таке наснилося.

житель 2. треба зауважити, що це справді не може бути паралельним всесвітом. початкову теорію можна ствердити, але далі не збігаються деталі: якщо це б був паралельний всесвіт, у ньому відрізнялася б одна або кілька дрібниць – тому і використовується слово «паралельний». ви знали б когось із нас, або працювали б тут у своєму всесвіті, або ми знали б когось із вашою зовнішністю. наскільки мені зрозуміло, жоден із цих пунктів не є правдою, тож і термінологія використовується неправильна.

житель 1. яку термінологію тоді краще використовувати?

житель 5. «інша планета» не підходить через відсутність згадок про космічні кораблі і описів довгого очікування прибуття під час довгої подорожі.

житель 2. інший вимір. за теорією, усі пункти підтверджуються.

гість. інших вимірів не існує! це ще гірше, аніж паралельні всесвіти!

житель 5. цього ми знати не можемо, і теорія іншого виміру – найкраща з усіх.

гість. дивні ви. дивні... (помічає окуляри жителя 5) дивні... їсти хочеться. тут лише солодощі. а тут... лише солодощі. є якісь овочі, крупи?.. м'ясо?

(житель 3 стримує нудоту)

гість. зрозуміло, не треба. інший вимір... візьму хоч це (бере шоколадний батончик з шафи).

житель 3. це моє!

гість. а тепер моє. їжа у спільній зоні, тож вона спільна. треба ділитися, у мене стрес.

(жителі наближаються до виходу)

гість. агов! ви куди?

житель 1. кінець вечері, час дороблювати недороблене і йти відпочивати.

гість. зачекайте... а мені куди йти? хтось міг би дати мені притулок? ви? чи ви? будь ласка?

житель 2. ні.

(житель 3 хитає головою)

житель 1 та 5. ні.

гість. хочете сказати, що мені доведеться спати тут?

житель 1. так. може, вас перенесе додому.

(жителі йдуть)

сцена 8

гість. диваки. усі. диваки.

(може бути промовлено голосом ззовні або не промовлено взагалі)

спільна зона центру постачання та втілення ідей – не місце для відпочинку. тут немає жодного крісла чи дивану, бо для споживання їжі необхідні лише стільці, а у рідкісні години потреби у відеоіграх краще сидіти на підлозі. до чотирнадцятої двадцять п'ять спільну зону ніхто не відвідуватиме. тиша.

(пауза)

тиша допомагає не всім. у миті розгубленості й беззахисності врятувати можуть лише поєднання заспокійливих звуків. у такі миті кожна секунда тиші змушує тривогу рости, рости...

(гість вмикає консоль, бере в руки контролер і починає відеогру)

восьма година.

(заходить житель 4. побачивши гостя, непомітно бере печиво й тістечка, робить гарячий напій і йде)

світло слабшає. чим менше світла, тим гучніші звуки, що мають перекривати гучністю своєю гучніші думки.

для декого гучність є синонімом тиші, вона перетворюється на нерозбірливий шум, який легко ігнорувати.

підлога трохи затверда, але це не має значення.

усе стає спокійним. темним. тихим...

сцена 9

(може бути промовлено голосом ззовні або не промовлено взагалі)

відділ втілення ідей починає роботу раніше за всіх і двері його зачиняються останніми. суміш креативності та прорахованості, необхідних для балансування новітніх виробів, вимагає більшого часу і зусиль, тому і працівник може бути лише один.

коли у свідомості накопичується забагато слів, язик не може обрати якусь їхню комбінацію і відмовляється підкорятися системі будування речень. якщо структури думок зводять багатоповерхові споруди протягом миті, завдання спіймати і сформулювати кожну кімнату, кожну дошку, кожне вікно стає неможливим. простіше перенести усю багатоповерхову споруду у реальність.

а слова, речення... їх можна уявляти.

(починають з'являтися жителі 1, 2 і 3. очевидно, що вони – частина фантазій жителя 4, що репетирує взаємодії)

житель 1. (тихо, обережно) новий проєкт«збірка», незабаром буде завершено збір матеріалів. (кладе на ізольований стіл тонку папку з документами)

(житель 4 відповідає жестом)

(діалог повторюється, змінюється жест)

житель 2. (також тихо, ставлячи товсту стопку паперів на стіл) залишок матеріалів.

(житель 4 відповідає жестом)

(діалог повторюється, змінюється жест)

(житель 3 передає диктофон із записами, комунікує жестом і йде)

(може бути промовлено голосом ззовні або не промовлено взагалі)

є щось особливе у цифрі тисяча сорок вісім. вона помаранчева, але має синьо-білі контури.

гість. о, ви вже працюєте. мені потрібна допомога.

(тиша)

гість. допоможете мені? усю ніч довелося тут просидіти. мене сюди перемістило з іншого виміру. так сказали ті люди. не знаю їхніх імен чи що вони тут взагалі роблять. а можна заповнити на них скаргу? вони відмовлялися мені допомагати, уявляєте? цілу ніч на твердій підлозі. і ніхто навіть не запропонував якесь ліжко чи хоча б диван! нічого не розумію. і ці виміри і... теорії про інші виміри. чи паралельні всесвіти. яка різниця взагалі? і м'яса тут немає. то ви мені допоможете?

(тиша)

(житель 4 відповідає жестом)

гість. що?

(житель 4 повторює жест)

гість. не розумію.

(житель 4 відповідає іншим жестом)

гість. ви можете дати нормальну відповідь? що це за рухи незрозумілі? і ви теж з ними, з тими диваками? нічого тут не досягнути, ніякої інформації! хіба я складні запитання ставлю? «де я? що це за місце? як мені повернутися додому?» зовсім не складні! і відповісти не складно! нумо, допоможіть мені! будь ласка... ні, це не прохання, я вимагаю! якщо ви тут працюєте, то маєте розібратися у цих вимірах! тож? скажіть щось! ви мене взагалі слухаєте?! допоможіть!

(на звуки приходять вже не уявні жителі 1, 2, 3 та 5. двоє з них виводять гостя з відділу втілення ідей, намагаючись змусити замовкнути)

(жителі 3 і 5 дуже обережно підходять до робочого місця жителя 4 і роблять жести підтримки)

(тиша)

(згодом житель 5 йде. житель 3 простягає жителю 4 м'яку іграшку і лишається)

(може бути промовлено голосом ззовні або не промовлено взагалі)

є щось особливе у цифрі тисяча сорок вісім. вона помаранчева. помаранчева... як підручник з алгебри. на ньому була зображена цифра тисяча сорок вісім. вона була синьою, а контури були білими. а загалом усе було помаранчеве.

сцена 10

(перехід до спільної зони)

гість. що ви робите? відпустіть! відпустіть мене!

житель 1. тихше.

гість. не смійте так зі мною розмовляти!

житель 2. відділ втілення ідей для вас заблокований.

житель 1. ми розуміємо, що у вас шок, але тут діють чіткі правила, порушення яких призводить до хаосу. ви вже зірвали вечерю вчора, цього досить, щоб спровокувати незаплановану паузу у креативному і креативно-прорахованому виробництві.

гість. як вам не соромно? вас просять допомогти, а ви кажете щось про виробництво і правила.

житель 2. нам нічого не відомо про інші виміри, ми не можемо допомогти.

гість. мені довелося спати на підлозі! ніхто навіть не запропонував подушку чи хоча б тоненьку ковдру!

житель 1. ви не казали, що вони потрібні.

гість. а треба було казати? це не очевидно.

житель 1. як працівник відділу зв'язку і відповідальні за комунікацію, можу сказати, що це не очевидно.

гість. диваки... (пауза) ви образилися?

житель 2. ні.

гість. у вас просто такий вираз обличчя...

житель 2. який?

гість. ніякий? незадоволений? без емоцій?

житель 2. я зараз не відчуваю емоції. ви очікуєте, що я удаватиму несправжні? це було б брехнею.

гість. ну хоча б посміхнулися б чи брови підняли...

житель 2. але я не хочу зараз посміхатися.

гість. але так заведено.

житель 2. у кого?

гість. у... а... а як вас звати?

житель 1. що?

гість. імена ваші. які у вас тут імена?

житель 1. імена... а, у нас такого немає.

гість. га? як ви розумієте, що з вами розмовляють?

житель 2. якщо до вас підходять і щось кажуть, стає зрозуміло, що розмовляють саме з вами.

гість. а якщо кричать з великої дистанції?

житель 1. тут ніхто не кричить. точніше, це не заборонено, але працівники відділу організаціїстежать за тим, щоб нічого не було причиною крику. процеси праці тут ніколи не потребували збільшення гучності.

житель 2. до того ж, більшість працівників мають здатність не лише регулювати й контролювати свої голосові зв'язки, а й розуміти, хто може чути їхні голоси у різних приміщеннях.

гість. але ж... імена це частини особистостей.

житель 2. хіба? я уявляю, що без них набагато легше. особливо якщо треба створювати щось нове.

гість. що було з тією людиною? у відділі чого там. куди мені заборонено ходити.

житель 1. вони не розмовляють.

гість. а, тобто вони мене не розуміли.

житель 1. вони можуть описати вашу особистість на папері, маючи за основу матеріалу лише ваш погляд. і передбачити ваші дії на тиждень чи місяць у майбутньому.

(заходить житель 5)

житель 5. чотирнадцята сорок п'ять.

(жителі 1, 2 та 5 підходять до шаф та холодильників, беруть солодощі і сідають на стільці)

гість. куди мені можна сісти?

житель 1. це наші місця. (жителю 5) треба буде віднести обід у відділ втілення ідей і у департамент вигадувань.

житель 5. так. добре.

гість. я теж хочу їсти.

житель 2. не чіпати пудинг.

житель 5. до речі, має бути поставка від нових виробників...

житель 2. тестування?

житель 5. на жаль.

житель 2. як це несправедливо...

житель 1. можете взяти хрустке печиво. хоча я не ділюся їжею.

гість. гаразд.

(жителі 1, 2 та 5 йдуть)

сцена 11

(гість їсть печиво. заходить житель 5 із великою кількістю пудингів від різних виробників і ставить їх на столики)

гість. це для тестування?

житель 5. так.

гість. то от у чому мета вашого підприємства.

житель 5. ні, це для обідів та вечерь.

(продовжує виставляти пудинги)

житель 5. я насправді теж з іншого виміру.

гість. що?

житель 5. опис вашого перенесення нагадав мені про власне.

гість. як ви могли про це одразу не сказати?

житель 5. гадаю, моє перенесення трапилося дуже давно. мені дивом вдалося його пригадати.

гість. виходить, мій випадок не єдиний... тобто інший вимір існує...

житель 5. мені тут доволі комфортно, на відміну від вас. тож вимірів, скоріше, декілька, багато. ми з вами не можемо ділити один. завелика дисгармонія.

гість. варто було весь час приховувати цінну інформацію?

житель 5. чим би вона допомогла?

гість. вона породила б надію.

житель 5. надію? моє існування у чужому вимірі протягом десятиліть породило б у вас надію повернутися додому?

(житель 5 продовжує виставляти пудинги)

гість. у мене було ціле життя. усе було побудовано, влаштовано. так не чесно.

житель 5. як це – жити серед схожих на себе?

гість. природно? ніхто не вигадує якісь незрозумілі правила, ніхто не носить... які ж дивні окуляри.

житель 5. іноді я сумую за своїм виміром. хоч це нелогічно – адже я гадки не маю, який він. жодного спогаду. жодного натяку на спогад. виходить, сумую за чимось, чого у мене ніколи не було. лише зараз розумію, що це відчуття жило у мені роками без мого ж відома.

гість. тобто надії немає?

житель 5. мені довго здавалося, що її не може бути. а потім мені стало зрозуміло, що вона є. просто це не та надія, на яку хочеться розраховувати. ну от... я піду.

сцена 12

гість. куди? ні!

житель 5. вісімнадцята п'ятдесят дев'ять. за хвилину треба звільнити спільну зону.

гість. я нікуди не піду. і ви теж! не кидайте мене!

(заходить житель 3)

житель 3. дев'ятнадцята година. (пауза) у мене вечеря.

житель 5. треба залишити спільну зону.

гість. нічого я не залишатиму. я у скрутній ситуації, зробіть виняток зі своїх ненормальних правил. і піти мені нікуди.

житель 3. у мене вечеря.

гість. то вечеряйте. ми вам не заважаємо.

(житель 3 намагається повторити процес підготовки вечері, але постійно зупиняється через чуже спостерігання)

житель 5. ми маємо піти, ще не час офіційної вечері відкритих до спілкування працівників.

гість. досить з мене ваших умов. вони не думали про мій комфорт, я не думатиму про їхній.

(процес ламаного приготування продовжується)

(заходять жителі 1 і 2)

житель 1. дев'ятнадцята п'ятнадцять.

житель 3. (тихо) мені не дозволяють повечеряти.

житель 2. знову?

житель 1. ми вам пояснювали, що тут діють закони. по ним живуть усі, не може бути винятків.ви порушуєте надважливу систему.

гість. порушую. а вам усім не завадило б мати хоч трохи співчуття. мене забрали з мого всесвіту...

житель 5. виміру.

гість. чхати! мене викинули у ваш вимір, де усе відрізняється, де я маю підкорятися правилам, яких не знаю! я маю спати на підлозі і мріяти почути хоча б одну нормальну відповідь. і я розумію, що мені тут не місце, у вашому епіцентрі дивини, якихось вигадок, якоїсь креативності і пудингів. а ви не хочете навіть заспокоїти мене! ви ж маєте бачити, що мені страшно, що мені самотньо, що мені потрібно з кимось поговорити! але очевидно, що мене тут просто терплять, немає ані крихти доброти, ані крихти співчуття...

житель 3. ви прийшли на нашу територію і одразу почали встановлювати свої правила. ви порушили наш спокій, вимагаючи свого. зараз ви вимолюєте співчуття, хоча самі не співчуваєте нікому. я знаю і розумію, що вам має бути важко, але мені вас не шкода. бо шкода тих, кому справді страшно. шкода тих, хто не може себе захистити. є людина, яка ніколи у житті по-справжньому не бачила кольори, лише брудно-жовті та сині натяки на барви. у цієї людини була лише одна мрія – побачити ті кольори, якими були насичені життя усіх навколо. так просто, таке просте бажання. мені шкода цю людину. мені шкода людину, яку ви називали дивною через їхні окуляри. (показує на жителя 5) знаєте, чому вони такі дивні? тому що ми витратили час задля того, аби згенерувати найоптимальніший дизайн. знаєте, хто зрозумів, як використати природні мінерали, щоб вони надали можливість відрізняти червоне від зеленого? людина, на яку ви накричали за те, що вони не мали змогу відповісти вербально. і ще одна цікава деталь: зараз, під час вашої промови про несправедливість і власні страждання, ви навіть не подумали про те, щоб також приділити увагу працівнику відділу організації та їхньому виміру. бо, як виявилося, не ви одні прибули сюди без своєї згоди. я завжди приходжу сюди раніше і стою під дверима, аби починати вечерю рівно о дев'ятнадцятій, тож довелося почути частину вашої розмови. у вас немає права на співчуття після тієї шкоди, якої ви завдали кожному з працівників.

житель 2. але ми все одно розуміємо.

житель 5. вибору у вас немає. навіть нашим працівникам не під силу повернути вас додому. лишається лише прийняти свою долю. це важко. я знаю. мені теж було важко.

житель 1. залиште спільну зону до двадцятої, це час офіційної вечері працівника відділу втілення ідей.

сцена 13

(жителі 1, 2, 3 та 5 беруть свої улюблені солодощі і йдуть, прямуючи до своїх робочих місць у різних відділах і департаментах. гістьзалишається у спільній зоні довше, зникає лише за мить до появи жителя 4, що спокійно підготували свою вечерю)

(може бути промовлено голосом ззовні або не промовлено взагалі)

теорія мультивсесвіту може гарантовано існувати лише в одному випадку – якщо йдеться про спогади людей. у пам'яті людей живуть інші люди, які назавжди залишаться одним сталим силуетом. вони могли б змінити свої особистості двічі чи тричі, проте це не відігравало б ніяку роль, бо спогад лишився б недоторканим. так у одному всесвіті прихований мультивсесвіт з тисяч копій однієї людини у свідомостях тисяч інших людей. тисячі копій однієї людини збираються у мільярди копій різних людей, чимось схожих, але все одно різних.

освітлення вже не має значення. звуки – теж.

центр постачання та втілення ідей повертається до ствердженого плану продуктивності й комфорту. проєкт «збірка» завершено з успіхом, проєкт «опера» офіційно активовано.

як і у випадку вивчення терміну «дежавю», досвід гостя виявився не ексклюзивним, не єдиним на світі. досвід гостя виявив, що досвід гостя не має цінності. досвід гостя виявив, що гість не мав жодного аргументу для висування себе на роль головного персонажа.

як відбуваються перенесення з одного виміру в інший? чи міняються виміри людьми? чи замінює одна жива істота іншу живу істоту? чи це відбувається вибірково? чи хаотично? чи є алгоритм у несправедливості?

глибока ніч або згасання вечора.

кінець.

Create your website for free! This website was made with Webnode. Create your own for free today! Get started