принади праці серцевої

 простір навкого закладу, що надає стражденним прекрасний напій під назвою «кава», мав славу вкрай умиротворюючим буттям. навіть мінливий, постійно змінюючий свої особистості вітер часом вирішував взяти перерву від виснажливої ​​роботи, змарнівши у всі крайнощі, а в цей час дерева, що скептично оглядали все, що відбувалося, могли поніжитися і розслабитися під чомусь невтомним сонцем.

за столиком сиділо дві безумовно людські істоти: перша була натурою винятково романтичною, але все ж таки зануреною в мільярди упереджень, і, отже, недалекою; друга ж пила еспресо.

на першій блищав вишуканою педантичністю бежевий костюм у клітинку темнішого відтінку і якісно укладене волосся, друга виглядала трохи розпатланою і категорично розчарованою у житті.

- і все ж, дорогоцінна знайома, - чи не заспівала перша своїм натхненно-солодкуватим голосом, - скільки ми з Вами вже не бачилися?

друга цинічно сьорбнула кави.

- рахувати дні корисно так само, як і читати проповіді.

- але хіба це не корисно для орієнтування у часі та просторі?

- корисно хіба що вміти розподілити гроші після зарплатні так, щоб вистачило на філіжанку кави і безглузду, але чарівну розмову з людиною, схожою з Вами.

перша розплилася в іскристій задоволенням усмішці. як і було згадано раніше, вона не мала інтелекту в необхідному для адекватного функціонування ступені.

- незважаючи на всю недружність, Ви таки вмієте говорити приємні речі.

у райдужках зіниць другої виникло питання, що так і вимовляє «якого біса?».

- компліменти такі важливі для Вас?

- я вважаю, це одна з найпрекрасніших функцій людини - вміти сказати щось, що зможе підняти самооцінку співрозмовника.

- якщо людині потрібне заохочення іншої людини, щоб почати поважати себе, її можна вважати зниклою.

перша нерозумно насупилася, але потім знову посміхнулася

.

- іноді мене вражає Ваше ставлення до життя.

- до життя я не ставлюся жодним чином і ніколи не хотіла би.

- але чому?

- цей процес цілодобового вдихання далеко не корисних елементів, поглинання людського недоумства та спостереження за абсолютно непотрібними бесідами вселяє максимум всесвітню тугу, не більше.

- невже Ви можете сказати це про кожен аспект життя?

- ви запитайте, а я вже подумаю.

- яка Ваша думка щодо кохання, наприклад?

- кохання - відстій.

- і це все? навіть без пояснень?

друга скинула брови.

- це настільки примітивний і очевидний прояв, що я не бажаю навіть намагатися обговорити його.

- як Ви можете говорити такі жахливі речі?

- спокійно та розважливо.

перша, погрожуючи задихнутися від негативних емоцій, що переповнили її, стиснула кулаки.

- але це обурливо! кожен знає, що почуття - найсвітліше і найвище, що доступно людині! знайдіть письменника, що не писав би про кохання; композитора, що не складав би музику для вистав все про те ж кохання! скільки існує чудових віршів та новел! хіба Ви ніколи не відчували цього чарівного почуття, від якого завмирає серце? ніколи в це не повірю, ніколи!

друга знизала плечима.

- ні, ні, - продовжила перша голосніше, - не смійте так просто ігнорувати все сказане мною! адже ви знаєте, що я абсолютно права і кохання воістину є надзвичайним явищем у всесвіті! як Ви заперечуєте очевидний факт, що тільки під дією любові люди здатні творити насправді великі речі? як Ви зможете аргументувати це жахливе твердження, що кохання погане?

- як я вже сказала, кохання - відстій.

так, слово за словом, перша, взявшись за серце, схопила інфаркт і впала обличчям у тарілку супу, помилково надану офіціантом, а друга допивши еспресо, встала, погладила першу по голові, витягла з її правої внутрішньої кишені гаманець і пішла геть, приспівуючи.