очі

22/09/2023

істота ходить серед людей.

з обережними кроками, що теоретично синхронізуються з кроками інших; руками, що тепер вже рухаються під час пересування, а не просто безнадійно висять; із кращим вмінням малювати усмішку на обличчі, істота майже схожа на людину.

справді, відрізнити істоту від людини могло б бути складно, якщо уважно, прискіпливо не придивлятися, а просто проходити повз.

у такому випадку жоден рух, жожен манеризм, жодна звичка не здавалася б ненатуральною.

люди не звикли бачити істот.

точніше, вони помічають їх одразу, проте обирають стирати їх з планети.

у реальності не це є можливим, але хоча б у власній уяві. людям так легше. простіше.

чомусь існування істот бентежить людей.

люди намагаються не дивитися на істот, аби мати можливість пояснити, що просто не здатні їх бачити – вони розмовляють з ними, проте не чують відповіді, взаємодіють таким чином, щоб уникнути навіть найменшого променя уваги – намагаються не існувати, проте живучи попри це.

істота мовчить серед людей.

люди забувають зробити вигляд, що слухають.

погляди, десятки поглядів, очі, зіниці, не направлені на істоту, проте тонкі уявні нитки цих поглядів у фантазіях людей обмотують руки істоти і тонкотою своєю ріжуть, залишаючи сліди, які неможливо побачити, але які відчуваються постійно, без пауз, без зупинок, нагадуючи не лише про своє існування, а й про існування тих, хто їх породив.

чи є істота ворогом?

навряд чи.

чи є істота загрозою?

могла б бути.

дзеркала – неприємне явище. у них відображаються відгуки людського сміху, дрібного, рідкого, важкого, швидкого, фізично направленого кудись убік, подалі, але насправді поціленого на скло; сміху гострого й злого, що розбиває дзеркала, у яких спійманим б'ється чийсь розгублений погляд; сміху невидимого й нечутного, сміху, що чорною субстанцією оточує свого власника, відблискуючись пеклом у очах.

принизливо.

люди роблять висновки з неймовірною, фізично неможливою швидкістю, із порожнечею у рухах, із незрозумілим зарозумілим задоволенням – без доказів, без сумнівів, без відтінків.

чи це робить істот джерелами зла?

абсолютно.

істота усміхається людям і змінює свій голос на більш високий, приємний, дружній, аби не спонукати дзеркала розбитися.

імітуючи людину, істота вчиться хитати головою й сміятися.

проте жодній людині не вдалося помітити, що очі у істоти – мертві.

мертві очі, єдиний доказ справжньої брехні, дивляться уважно. у них немає відблиску чорного злого сміху, вони порізані червоними нитками людських поглядів.

люди не бачать істоту.

істота дивиться на людей.

Create your website for free! This website was made with Webnode. Create your own for free today! Get started