мережі

і в душі моїй, якої немає навіть близько

пускають мережі, що плющу подібні

і завиваються навколо втомлених легень

і обвивають ребра, щільно притискаючись

живуть вони всередині, сяють,

прокльонами мене ж обсипають повільно, але ніжно

обпалюють

внутрішності зеленню своєю

впиваються в молекули судин, у нитки шкіри

так по-садистськи, жадібно і жорстоко,

з посмішкою божевільною на листі

але я й раді страждати тут самотньо, у спробах тортури оминути

рослина мені ця

лише зітхання глибоке забезпечити може

вона рве шкіру, вона - ламає систему

з відчаєм і люттю в очах

бажає мені смерті жорстокої

а я самі її знайду у своїх словах.