чи

при нескінченній хоч і обмеженій пелені в крихітній кімнаті всередині черепної коробки довжиною практично в рік вибух руйнуючий міста втрачається стає невидимим непомітним нечутним застрягає в цій димчастій павутині грузне важче і здається буквально через секунду навіть не намагаючись чинити опір хоча б здавалося опиратися. але ні - вона набагато сильніша.

чи можливо звикнути до величезного кому кричучого чорного слизу десь усередині блискучого але каламутного мозку через цю мить? чи буде він розриватися мільярдами мошок? чи варто намагатися позбутися його чи хоча б почати трохи переживати для пристойності?

а яка різниця?

якщо намагатися пробитися крізь чужу пелену в якій зовсім інший ком - не вибуховий кричачий і кривавий а болотяний мерзенний і брехливий - власний тільки почне рости. не від розчарування впертістю, а від гниття вмираючої надії на мінімальне просвітлення.

чи існує втома від безперервної присутності грудки жаху в пелені черепної коробки, що не дає заснути?

чи існує порятунок від грудки жаху в пелені черепної коробки виконує роль фантомної сирени?

чи існує кому?

чи існує пелена?

чи існує черепна коробка?

чи існує?

чи?