боролись з нудьгою та холодом

боролись з нудьгою та холодом,

відчайдушно бились, загинули,

повстали, натхненням оковані,

але за мить

знітились.

навколо все так сіро і нудно,

немає місця іронії тут.

до чого ж жартувати так приблудно,

якщо здавна кожна річ

кумедною славиться?

забавна та сірість у диму,

але диму взагалі тут немає.

цей факт очевидний тому,

хто кольору того ж позбавлений

багато років.

і як же смішно дивитися

у зруйнований будинок далеко,

де люди залишили мережу, що

ловить занепалих і світлих

легко.

мені дуже кумедно у цьому світі,

він жалюгідний у нещасті своєму,

і жалість настільки глумлива,

стрімко падає честь

у водойму.

я сміхом божевільним калічили

лози, що стирчать, стебла,

рвали троянди, гасили швидко свічки,

не слухаючи крики та благання,

що вони видавали.

хотіли б швидше стурбувати

квіти, що у грудях там росли,

не думати і більше не ковтати

надіями дурними лілії

там десь, у холоді, у тіні.

мені страшно, мені лячно і холодно,

мені нудно до тремтіння в руках,

мій сміх же і зовсім не дорогий мені,

мій сміх нерозумно застиг

і в очах.

я рвали все довкола, руйнували,

змітали усі межі, бар'єри,

і демон у мені оспівував,

прекрасні слідом пропонуючи

ідеї.

хотіли я горіти тим вогнем,

що мучить жертви злих демонів,

але після всього лише зотліли,

не отримавши, не випивши, не страждаючи

неробно.

краще б болю побільше,

краще б божий докір,

краще б тортури довше,

краще б різко на землю

впав метеор.

метушились по пеклу, по місту,

безсило в ліжку лежали,

кричали несамовито і голодно,

а потім начебто солодко

впали.

боролись з нудьгою та холодом,

відчайдушно бились, загинули,

повстали, натхненням оковані,

але за мить

знітились.