.

22/05/2024

цвіріньк.

якщо зупинитися і подивитися вперед уважніше, продираючись поглядом крізь крихітні частинки простору, сірі молекули перетворяться на зелені й почнуть малювати собою нечіткі пелюстки, обрамлені листям, що шурхотить майже візуально, ледве-ледве порушуючи спокій кольорів, що створюють собою інші, більш вишукані кольори.

вдивлятися задовго небажано - зелене різноманіття із пурпуровими плямами-прикрасами має здатність трансформувати м'які, у теорії гладкі форми живих тканин на гострі дроти, на які гравітація впливати відмовляється - тож вони не плутаються на вологій землі, а вструмляються у неї і ростуть, ростуть, ростуть, надто швидко перетворюючись на дерева, сірі та чорні, затонкі.

міра ризику - мить.

проте мить доволі довга, тривалість її відчувається за три миті до її появи.

і аромат. скоріше, запах - гіркий та кислий, просочений електричним струмом.

можливо, стратегічне перечікування розблокувало б подальший розвиток, трансформацію дротових дерев на рідину, що не торкається поверхні, чи крихту, здобуту із ядра планети, що могла б розчиняти червоний колір, залишаючи замість нього червоні відбитки, які лише нагадували б про існування будь-якого кольору, натякали, але не наполегливо.

якщо встигнути уникнути одну довгу мить, пастельні пелюстки відкриють живі дерева, неймовірну кількість живих дерев, зовсім не тонких, що мають чітку, проте незвичну текстуру - кора їхня змінює форму, дуже повільно й рівно прописуючи невідомі істини знову і знову, не зупиняючись протягом тисячоліть.

крок.

поступово дерева почнуть наближатися одне до одного, по міліметру, непомітно, так, щоб око не змогло відчути різницю і продовжило радісний пошук нових символів, що не привели б нікуди, але створили б ілюзію шляху.

стовбури стануть яскравішими, дозволяючи оку роздивитися кожен новий відтінок, який неочікувано переходив би у цілий, окремий колір і обривався у місцях, де знаками вирізьблювалися слова.

а потім стане видимим листя і судини на ньому, кожен найменший капіляр.

посилиться аромат, дія якого тривала ще до появи пастельних пелюсток.

аромат найсвіжішої води, аромат есенції повітря, аромат розтопленого холоду.

дерева стануть муром.

цвіріньк.

на жаль, стовбури не встигли б адаптуватися до дихання іншого життя, до торкання іншого життя, до температури іншого життя - один лиш рух, найлегший контакт кори із кінчиком мізинця налякав би їх, змушуючи плавно відскочити.

якщо зробити все правильно, з'явиться оточена бірюзовими деревами галявина із невеличкою калюжею кольору кришталю і блакитної текстури.

рух води у тій калюжі звуками своїми нагадував би про порізаний лід, схожий на скупчення тендітних голок.

а посередині галявини сиділа б істота без голосу.

істота без голосу дивилася і вдивлялася б дико, але у різних барвах дикості тієї відображалася б усвідомленість - не відчаю чи розгубленості, а відсутності.

відсутності змоги передати якесь знання?

відсутності змоги заспівати?

відсутності змоги прочитати символи-слова з дерев вголос?

аромат есенції повітря зник декілька митей тому, але його відсутність стане очевидною лише зараз.

крок? не крок?

істота без голосу дивитиметься довго, аж допоки не почне здаватися, що часу більше не існує, бо молекули секунд перетворилися на льодяні голки з калюжі священної-чистої води неподалік.

в очах істоти теж чогось не вистачатиме. кольору? аромату? запаху?

обережно: в очі істоти без голосу довго дивитися не можна, всередині тих очей зберігаються дроти, що цього разу перетворяться на дерева набагато швидше й гостріше.

і тонше.

цвіріньк.

не дивлячись на можливу атаку сірих електричних дротів, істоту без голосу буде шкода, бо дикість погляду кричатиме про неможливість подарувати мізерне пояснення, найпростіший аргумент, що зміг би врятувати від найгіршого прояву свідомості - упередження.

якщо зробити все правильно, треба буде зробити ще один крок.

тоді дерева, що виписують на собі древні, незнані істини, почнуть співати, і спів цей прорізатиме простір м'якими звуковими хвилями, які залишають за собою післясмак легкого металу.

тоді тканини реальності на декілька митей нагадають про свою пелюсткову природу, відкриваючи, розблоковуючи ще один крок.

тоді символи на корі поділяться легендою про не-бога, що пожирає дерева і пожиранням породжує дерева.

дерева співатимуть, зникаючи, і співатимуть, з'являючись.

поступово спів цей почне нагадувати мову.

поступово пелюстки й листя перед очима перетворяться на вічне обрамлення.

поступово повільні зміни візерунків на корі почнуть лоскотати.

Create your website for free! This website was made with Webnode. Create your own for free today! Get started